Ігор Бенедисюк:"Cудовий корпус має взяти на себе публічну відповідальність за стан судової системи"

 Про роль Вищої ради юстиції, судову реформу та боротьбу із корупцією «Юридичній газеті» розповів голова ВРЮ Ігор БЕНЕДИСЮК

– Пане Ігоре, яка головна роль Вищої ради юстиції, і чи за нинішніх умов здатна вона впоратися з цією функцією?

– Вища рада юстиції відповідає за формування суддівського корпусу. Основною метою діяльності ВРЮ, визначеної саме законом, є розгляд дисциплінарних проваджень щодо суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, внесення подань про призначення та звільнення суддів та розгляд питань щодо несумісності суддів та прокурорів. За майже два місяці роботи після того, як було сформовано новий склад Ради, стало зрозумілим, що Рада здатна ефективно та злагоджено працювати. І все-таки питання виникають, наприклад, коли слід ухвалити рішення про внесення Президентові України подань щодо призначення кандидатів на посаду вперше, тому що для внесення такої пропозиції необхідно 14 голосів «за». Але наразі є можливість зібрати кворум, і навіть попри той факт, що хтось із членів ВРЮ може перебувати у відпустці чи відрядженні, ми можемо працювати у режимі прийняття рішень.

Безперечно, є труднощі у роботі, але вони не залежать від нас, бо виникли через те, що майже півтора роки Рада не працювала. За цей час надійшла велика кількість скарг, які з об’єктивних причин не могли бути розглянуті. Крім того, зважаючи на ті обставини, за яких попередній склад ВРЮ припинив свої повноваження, багато справ залишилось нам у спадок. Вони всі мають бути розглянуті за встановленою законом процедурою. Звісно, що зазначені чинники впливають на оперативність розгляду резонансних справ, на які чекає суспільство. Їхній розгляд об’єктивно почнеться у вересні-жовтні. Частково це пов’язано з тим, що слід було налагодити систему автоматизованого розподілу документів, скарг, заяв, що підлягають розгляду на засіданнях Ради, а відповідно до закону дисциплінарні провадження обов’язково мають розподілятися між членами ВРЮ в автоматичному режимі. Ми пішли далі і вирішили усі справи розподіляти через автоматизовану систему. Наразі система запрацювала і вже розподілено понад 400 справ. Водночас сюди не увійшли ті матеріали, які були розподілені членам ВРЮ, які накопичилися у ВРЮ до внесення змін до закону, тобто до яких не було чітких вимог щодо такого розподілу.

– Сьогодні є дуже актуальним гаслом про люстрацію всіх суддів задля очищення судової системи. На Ваше переконання, який насправді має бути дієвий шлях очищення української судової системи від корупціонерів?

– На моє переконання, очищення від корупції можливе шляхом планомірної, індивідуальної роботи з кожною скаргою. Зараз кожен може поскаржитися на дії судді. Йдеться не про скарги на рішення  суддів, таке оскарження можливе лише в апеляційному та касаційному порядку. Ми говоримо про ті дії під час ухвалення рішення, якими суддя порушив професійні або етичні норми. Індивідуалізація відповідальності судді якраз і є тим механізмом, який дасть змогу очистити систему від тих, хто працює неналежно, але без шкідливих узагальнень, що «всі судді – хабарники, корумповані». Не всі судді є хабарниками, як, на жаль, намагаються переконати суспільство. Спілкуючись із різними громадськими активістами, які займаються активно процесами люстрації, я на власному досвіді переконався, як змінився їхній спочатку заангажований погляд на судову систему після того, як вони  вникли у роботу судів та суддів, коли побачили її із середини.

Зрозуміло, що процес очищення судової влади не може відбутися миттєво, так хоч би й завтра чи післязавтра. Але якщо цю роботу не припиняти, якщо не звинувачувати суддів огульно, тоді відпадуть усі необґрунтовані та зайві звинувачення.

Насправді, ні для кого не секрет, що навіть у демократичних суспільствах, які ми вважаємо для себе зразковими, також є корупція у судах та інші елементи, скажімо, неналежної поведінки судді. Але ніхто не каже, що суди в цих країнах погані, бо є певні механізми, які дають змогу швидко і вчасно, а головне результативно відреагувати на конкретні порушення закону з боку судді, і зробити цей процес публічним, зрозумілим для всіх.

– А чи є корупція проблемою судової влади, можливо, цим мають займатися правоохоронні органи, а не суди?

– Не можна стверджувати, що всі проблеми суспільства виникли через судову владу. Ми бачимо і те, що часом парламентарі приймають невдалі закони, що виконавча влада також ухвалює іноді помилкові рішення. Зрозуміло, що проблеми слід вирішувати комплексно. Безперечно, що боротьбою із корупцією в судах мають займатися відповідні органи, але й самі судді, які хочуть очистити судову систему, також мають брати у цьому участь. Бо у цій категорії справ довести вину судді дуже складно, це потребує високого професійного рівня правоохоронців. Ми не бачимо і готовності суддів публічно заявити про факти тиску на них. На мою думку, судді вже відчули, що суспільство не буде надалі миритися з такою їхньою поведінкою. З іншого боку, судовий корпус повинен взяти на себе публічну відповідальність за стан судової системи в країні чітко заявити про готовність до змін і завершити процес очищення судової влади. І головне, держава повинна надати суддям гарантії незалежної діяльності у майбутньому, за яких покаранню будуть піддані і  ті особи, що здійснюють політичний чи інший тиск на суддів з метою ухвалення ними незаконних рішень.

– ВРЮ вже працює певний період часу, як багато справ накопичилось за час «простою» та яким чином розподілилися обов’язки між членами Ради?

– У складі Ради працюють дві секції: кадрова та дисциплінарна. За час «простою» Ради накопичилося майже 4000 нерозглянутих скарг. До розгляду цих матеріалів Рада приступить після їхнього розподілу між членами ВРЮ через автоматизовану систему. Але є ще масив матеріалів, що залишився від попереднього складу ВРЮ. Так, майже 100 матеріалів розглянутих частково, щодо деяких були вже й висновки секцій. Ще понад

500 матеріалів стосувалися звільнення суддів за загальними обставинами, у відставку, у зв’язку із досягненням 65 років, за власним бажанням тощо. Але навіть такі, досить нескладні матеріали, ми не змогли швидко розглянути, насамперед через ситуацію, що склалася у Донецькій і Луганській областях, через брак документів, що залишилися у судах на окупованих територіях, тощо. З іншого боку, певна частина суддів почала співпрацювати з владою так званих самопроголошених республік. Нам довелося зупинити розгляд матеріалів щодо звільнення цих суддів з посад за загальними обставинами, адже слід було отримати підтвердження факту співпраці із цими незаконними угрупуваннями. За інших обставин розгляд матеріалів щодо звільнення суддів проходив би набагато швидше.

– Наскільки злагоджено працює новопризначений склад?

– На моє переконання, наш колектив працює настільки злагоджено, наскільки може працювати колегіальний орган. Не всі правові ситуації,  які трапляються у роботі, виписані чітко у законі, а тому інколи рішення приймаються як наслідок професійної дискусії. Наприклад, як вчинити, коли суддя збирається звільнитися у відставку, але водночас ми бачимо підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності, і навіть за порушення присяги. У Законі відповіді на це питання немає. Більше того, наявна певна конкуренція норм, які регламентують підстави для звільнення. Тож, у цьому контексті, звичайно, що члени Ради сперечаються. Але, на мою думку, це нормальна практика.

Більшою проблемою є ті дисцип­лінарні справи, які нам залишив попередній склад Ради. Зазначу, що більшість з них стосуються подій 2005-1012 рр. Тож, строки притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності вже пропущено.

З іншого боку, ми не можемо проігнорувати ці матеріали, тому кожна з цих справ проходить звичну процедуру, наслідком чого є прийняття Радою вже відомих вам рішень.

– Чи мають члени ВРЮ буквально дотримуватися норм закону, чи все-таки треба відходити від практики формального застосування закону? Наприклад, наразі діє норма, відповідно до якої, якщо суддя не набрав необхідної кількості голосів у парламенті для обрання його на посаду безстроково, це є підставою для внесення до ВРУ подання про звільнення. До того ж незалежно від якості роботи судді, його характеристик тощо.

– Власне, така проблема є і в середині Вищої ради юстиції. Коли рішення приймається колегіальним органом, гіпотетично може виникнути подібна ситуація. Відповідальності в колегіального органу ніякої немає, тож, звичайно, кандидат може оскаржити таке рішення у судовому порядку. Яким чином можна вийти з цієї ситуації, поки незрозуміло.

– На Ваше переконання, чи не є певним тиском та зазіханням на незалежність судової гілки влади той факт, що судова реформа проводиться під «патронатом» Президента, а наприклад, не Верховного Суду України?

– Відповідно до Конституції Президент є гарантом виконання її вимог. Тому я, власне, не вбачаю в цьому якогось особливого дисбалансу з погляду розподілу влад. Крім того, вважаю, що Верховний Суд не має відповідних повноважень для реалізації судової реформи і, власне, перед ним стоять зовсім інші завдання. Наразі очевидним є усвідомлення необхідності створення єдиного представницького органу у сфері судової влади, який би не був судовою інстанцією і міг опікуватися проблемами судової влади, представляти її інтереси перед іншими гілками влади та  консолідував би інтереси і судів, і органів та організацій у сфері судової влади (Державної судової адміністрації України, Національної школи суддів України, Ради суддів України та ін.), який би мав представницький мандат для захисту суддів. На моє переконання, цим органом має стати Вища рада юстиції, яка після проведення реформи, очевидно, змінить назву на Вищу раду правосуддя. Завданням же Верховного Суду України є забезпечення вертикалі прийняття справедливих рішень. Крім того, реформування судової системи саме під егідою Президента, на мою думку, є певною мірою перевагою, адже дає змогу об’єднати з цією метою як науковців-правників, так і юристів-практиків, громадських активістів, представників судових органів, міжнародної спільноти, – усіх, для кого створення в країні системи якісного і незалежного правосуддя є метою і головним завданням.